Загрузка...

То, хто насправді зазнає утисків всі ці роки і чому наша мова потребує захисту? 

"Про мову

Бо задрали

Якимось чином на українському інтелектуальному просторі заговорили з приводу мовного питання. Заговорили досить гостро і емоційно, що не мало б бути характерним для інтелектуального простору взагалі, але «український», як завжди, робить свою справу.

Словом, хочете емоцій, будуть вам емоції!

Я народилася і виросла у повністю ізольованому від російської мови світі, ПОВНІСТЮ ІЗОЛЬОВАНОМУ! Батьки мої – люди університецьких кіл – завжди прагнули витончити мою мову до досконалості, озолочували її благородною лексикою, не щадили за русизми чи неправильні наголоси, навіть, інтонація в нашому домі завжди мала суттєві рамки. Я завжди страшенно пишалися тим, наскільки красиво звучала моя мова, в порівнянні з мовою будь-кого поза моєю родиною.

Правда, те, що було моїм предметом для самоповаги, стало причиною відвертих знущань з боку реального життя.

– Соломіє, а ти віруюча?

– Ні, чому ти так вирішив?

– Ну бо ти кажеш не красівий, а красивий. Так тікі штунди говорять.

Мені пощастило з мамою і з татом, які завжди тлумачили такі діалоги. В голові 8-річної дитини це не може розшифруватися саме по собі.

В 17 років я приїхала в Київ. І почалася війна.

Починаючи з трактатів Арістотеля (перекладів яких на українську, ясне діло, в природі не існує), закінчуючи обов’язковим конспектуванням цього античного потоку думок, я займалася, насамперед, перекладами. Може здатися, що це обов’язок студента, але НІХРЕНА ЦЕ НЕ МІЙ ОБОВ’ЯЗОК! Я не поступала на іноземне відділення, не здавала іспиту на знання російської і повинна знати цю мову. МОЖУ, АЛЕ НЕ ПОВИННА!

– Так, ета студєнти пєрвава курса паліталоґії?

– да!

– Екзамєни у вас с дєсятава января начінаюцца, вот распісаніє.

– Аля, шо таке января?

І я не жартую. І це ще не кінець.

З часом я, звичайно що, адаптувалася. до сприйняття на слух і до читання. Зрештою, значна частина моїх друзів – російськомовні люди, тому це досить очікувана ситуація. Але грамоти я вчити не збиралася і не збираюся.

В якийсь момент прийшов час лупати сюю скалу, точніше шукати дорогу в майбутнє. І от я наївна така, ще зовсім молоденька дівчинка, почала писати у модні видання, шукати будь-яких можливостей. ЩОБ РЕАЛІЗУВАТИ СЕБЕ У СВОЇЙ КРАЇНІ, попрошу зауважити.

(після здачі тестової роботи)

– Ви чітаєтє наш журнал вабщє?

– Так, звичайно!

– І ви нє чуствуєтє разніци мєжду тєм, што ви напісалі, і тєм, што відітє в журналє?

– …

– Ладна, напішите новоє заданіє, но ТАК КАК В ЖУРНАЛЄ.

– Щиро дякую за другий шанс!

– Саламія, ви очєнь нам нравітєсь как чєлавєк, то у вас апять адна і та же ашибка. пісать нужна на рускам. Ви дажє етава нє понялі, па етаму ми нє можем взять вас на работу.

– А де ж мені тоді писати про моду українською, якщо всі ваші видання російськомовні? Можливо є шанс публікувати періодичні українські тексти?

– …

Даю слово, що в діалогах подібного змісту я брала участь тричі в житті.

! «Ви очєнь нам нравітєсь, но ви же пішетє на укрінскам» !

Розумієте, мать вашу?! НА УКРАІНСКАМ!

Після всіх тих ударів, десятків істерик і декількох депресій, я перестала стукати в двері, і почала мурувати свої власні.

Дискредитеція? Пригноблення? Деформація норм? Трагедія?

Так от, любі мої поборювачі російської мови в Україні. Поясніть, будь ласка, за що ви так зі мною? Чим моя мова завжди була настільки гіршою за вашу? Чим я, україномовна українка в Україні, недотягую до вас, таких самих простих смертних?

Якщо раптом вам здалося, що ваше право на свободу хтось обмежує, то вам просто здалося.

«Найбільша ознака скаліченості суспільства – це транслювання культури, яка це суспільство скалічила!»

Як добре, що сльози витираються.

Як шкода, що війни не пробачаються."

 

Соломія Шваб 

Коментувати
Матеріали по темі
Загрузка...
Коментарі

На даний момент коментарів немає до матеріалу

Відправити коментар
Iм'я
E-mail
Повідомлення
Матеріали сайту доступні лише підписникам. Тисни лайк і підписуйся!
Меню

Розділи

Зворотній зв'язок