Загрузка...

Бунт українських дівчат проти раннього шлюбу розпочався ще з десяток років тому. Тоді його ніхто не помітив, бо він був стихійним і неусвідомленим, мав вигляд своєрідного флешмобу. Батьки хапалися за голову: зіграли дорогуще весілля для дітей, а вони розбіглися за півроку. Потім зійшлися з іншими й знову розбіглися.

Мало-помалу стало зрозуміло, що юні панянки поспішали заміж не для створення сім'ї, народження дітей, спільного життя з коханим, а щоб підтвердити свій статус — з'явитися перед подружками в шикарній весільній сукні. Весільна сукня виявилась останнім бастіоном, що стримував жіноцтво від руху до свободи. Туди, де жінка не поденна працівниця на сімейному фронті, а людина, яка має право насолоджуватися життям, як і інші істоти на планеті Земля.

Світоглядний розрив між старими традиціями і новими поглядами видно вже неозброєним оком. Парубки, що досягли шлюбного віку і мають внутрішню потребу створити сім'ю, розгублені — чому ніхто не хоче йти за них заміж? Що з ними не так?

З ними все так. Самостійні, привабливі, без шкідливих звичок, добре заробляють, готові забезпечувати сім'ю. Чоловіки мрії наших бабусь і матерів. Дівчата залюбки з ними спілкуються, ходять на побачення і… тікають. Бо усвідомлюють, що сімейне гніздечко, в яке їх так лагідно кличуть, по суті — клітка, з якої потім не вибратися.

Самореалізація, розвиток, професійна кар'єра — це речі, на які має право кожен чоловік і теоретично таке саме право має кожна жінка. Та на практиці все виглядає інакше. Ти можеш будувати свою кар'єру, вдосконалюватися, розвивати свої здібності, але... у вільний від сім'ї час. Діти, догляд за чоловіком, створення домашнього затишку — ось усе, чого від тебе чекають суспільство і сім'я. Зможеш викроїти хвилинку для себе — будь ласка. Ні — забудь про себе, свої мрії і своє життя. "Яка самореалізація? Ти про що? В тебе діти не нагодовані і квартира не прибрана. Займайся своїми прямими обов'язками і викинь дурниці з голови!"

У цьому сенсі дуже промовиста історія художниці, яку по праву вважають нашим національним скарбом. Чарівні квіти Катерини Білокур могли б так ніколи й не розквітнути на полотні, якби вона прожила традиційну долю української жінки. Неймовірно прекрасний світ, що вирвався через її руки на волю, так би й залишився ніким не бачений в її душі, якби майстриня свого часу не поставила на кін своє життя. Тільки після спроби самогубства батьки дозволили талановитій дівчинці малювати. Але село, яке вона так любила і душу якого оспівувала у своїх картинах, не прийняло її, вважало "чудною" і навіть пропащою.

 

Сучасним дівчатам дико дивитися на те, що їм пропонує подружнє життя. Ще сто чи п'ятдесят років тому виховання дівчинки цілком підпорядковувалося майбутній ролі матері і дружини. Підпорядковувалося, бо іншого виходу не було. Дитячі руки змалечку включалися в домашню роботу: куховарили, прибирали, працювали на городі чи порали худобу. Інакше, вижити було неможливо. Що в місті, що в селі, діти, щойно зіп'явшись на ноги, допомагали сім'ї добувати хліб насущний. Але нині все змінилося.

Сучасна дівчинка в українській сім'ї — то квіточка. Круг неї танцюють мама-тато, бабусі-дідусі. Школи раннього розвитку, танці, художня й музична школи, англійська, гімнастика, акробатика — родина рве жили, аби їхня донечка мала все найліпше і найкорисніше. Заради справедливості потрібно сказати, що те саме стосується й хлопчиків. Їх віддають до спортивних секцій, технічних студій, на ті ж таки танці. Але хлопчики надалі всю свою енергію спрямовують на те, щоб якнайкраще утвердитися в житті, здобути професію, знайти хорошу роботу, бути матеріально незалежним, мати авторитет. А дівчаткам суспільна свідомість пропонує те саме, що й 100—200 років тому, — вдало вийти заміж.

І так само, як 100 й 200 років тому, вдале заміжжя означає лише одне — надійний чоловік забезпечить тобі можливість добре виконувати свої прямі обов'язки: ростити дітей, поратися в домі й догоджати чоловікові. І якщо тобі дуже вже пощастить, якщо будеш настільки розумна й вправна, що стане сил і часу, ти зможеш домогтися чогось і для себе.

"Вибачте, — кажуть сучасні дівчата. — Вибачте, а де ж я? Де ж щось мені? Невже світ створений лише для чоловіків та дітей? Може, і в мене є якісь мрії й амбіції!"

Навколишнє життя надзвичайно різноманітне й цікаве. Воно азартне. Дає можливість випробовувати свої сили, домагатися результатів і змінювати світ. Одна відома блогерка і за сумісництвом психолог нещодавно написала у ФБ, що в усіх книжках, які вона прочитала в дитинстві, жінкам відводилася роль лише подружки героя, а тим часом вона сама хотіла стати героєм. Саме тому, що сучасні дівчата самі хочуть бути героями, вони й відкладають заміжжя, бо гендерної рівності в Україні немає.

Молодь у наш час набагато прагматичніша, ніж колись були ми. Романтика, кохання, "рожеві окуляри" більше не мають такої влади над вчинками і не надто впливають на вибір. Абсолютно нормально на першому побаченні обговорити гіпотетичне подружнє життя і власне розуміння подружніх обов'язків. І тут відбуваються цікаві речі. Більшість хлопців сповідує традиційні погляди. Вони позиціюють себе як справжніх чоловіків, які будуть гарними батьками, чоловіками, забезпечуватимуть сім'ю, і це начебто ж добре, але… Дружину вони бачать лише як додаток до своїх цілей, а не як самостійну особистість зі своїми власними цілями.

 

Побудувати будинок, народити дітей, здобути авторитет у суспільстві, заробити грошей… Для всього цього потрібна жінка, яка "забезпечуватиме тил", тобто робитиме хатню роботу, тягтиме на своїх плечах виховання дітей, відповідатиме за безліч великих і дрібних справ, аби дати чоловікові можливість займатися власним життям і самореалізацією, не відволікаючись на сімейні проблеми.

Жінка плекатиме дітей під час декрету, потім робитиме з ними уроки, сидітиме на лікарняному, коли вони захворіють. Гуртки, секції, репетитори — теж на її плечах. Відвести, привести, нагодувати, випрати речі. Вона буде змушена повсякчас жертвувати роботою, підганятиме відпустки під потреби дітей, працюватиме на неповну ставку. Можливо, й зовсім відмовиться від роботи, бо нема кому допомогти з дітьми. Полегшення настане лише після 40, але найпродуктивніший час буде втрачено.

Дівчата більше не хочуть грати в цю гру. Вони відмовляються виступати в ролі додатка. Вони хочуть бути самостійною фігурою на шахівниці життя. Тому варіант раннього заміжжя й відпадає. Це відразу зав'яже світ на довгі-довгі роки вперед.

Іншим аргументом проти раннього шлюбу виступає елементарна безпека. Поки жінка няньчиться з малечею, в неї невеликі можливості заробляти гроші. Комусь, звичайно, вдається, але це, скоріше, виняток. Заклопотана домашніми справами дружина потрапляє в залежність від чоловіка та його заробітків. Відтак він виривається вперед, а вона змушена топтатися на місці. Його бісить її обмеженість, а її — відсутність фізичної допомоги й моральної підтримки. Об'єктивно ці двоє втрачають точки дотику. Він знаходить собі іншу, а вона опиняється біля розбитого корита: без хорошої роботи, без кар'єри, без можливості нормально забезпечувати своє життя. Деякі з них опиняються й без дітей. Бо відібрати в набагато біднішої матеріально колишньої дружини дітей не так уже й важко.

Надивившись на долю своїх матусь, дівчата розуміють, що безпечний шлюб — це рівний шлюб. Висока кваліфікація, гідна платня, власне житло, можливість найняти няню, якщо буде потрібно, — ось справжнє підґрунтя для нормального сімейного життя, а не те, що називається неземною любов'ю. Тому вони й планують заміжжя десь під 30—35 років. Доти можна трішки пожити для себе, подивитися світ, заробити на квартиру, здобути одну, а то й кілька гарних професій.

Надії на гендерну рівність у сім'ї в сучасних дівчат немає. Розподіл відповідальності з чоловіком порівну залишається не меншою фантастикою, ніж політ на Марс. Хоча певний рух у цьому напрямку є, масовим його назвати ніяк не можна.

"У нас мама відповідальна за все", — пише в блозі психолог. На прийом вони приходять тривожні і вкрай замучені, тому знімати відповідальність доводиться шар за шаром, як капустяне листя. Бо, якщо навіть дитина гуляла з батьком і застудилася, все одно винна мама — вдягла не так, не передбачила, що буде жарко чи холодно. Та зняти з себе відповідальність мало. Потрібно, щоб хтось її взяв...

Сучасні українські дівчата це добре усвідомлюють, тому намагаються відкласти не таке вже й легке сімейне життя. Вони ще далекі від європейського тяжіння до самотності, але вважають за краще вступати в шлюб зрілими, морально й матеріально підготовленими. Вони хочуть бути незалежними й самостійними і не бажають поступатися своєю свободою і самореалізацією.

Образ сім'ї як човна, в якому веслують двоє, поступово відходить у минуле. На часі нове бачення, коли два самостійні човни пливуть поряд. Подружжя підтримує одне одного, спільно опікується маленькими човниками у спільному безпечному просторі, але в кожного — свої цілі й своє життя. Ніхто нікому не кориться і нічим не жертвує.

Наталія МИХАЙЛЕНКО 

Коментувати
Матеріали по темі
Загрузка...
Коментарі

На даний момент коментарів немає до матеріалу

Відправити коментар
Iм'я
E-mail
Повідомлення
Матеріали сайту доступні лише підписникам. Тисни лайк і підписуйся!
Меню

Розділи

Зворотній зв'язок