Загрузка...

– Славко, – повідомляю похмуро, – я сіла на дієту.

– А чого така сумна? – співчутливо відгукується чоловік. – Розчавила когось?

– Козел, – бубоню я і йду на кухню варити чарівну дієтичну “бурду”.

Хвилин через 10 чоловік починає тривожно принюхуватися.

– Так! – з викликом кажу я. – Я на дієті і буду це їсти!…

– Та зачекай, – відмахується Слава, не перестаючи смикати носом. – Точно… Той самий запах… Мммм…

І блаженно розвалюється в кріслі.

– Чого? – недовірливо питаю я. – Тобі подобається, чи що?

Ніколи не думала, що у мене може бути щось спільне з людиною, якій подобається запах вареної селери. Ним же катувати можна, якщо міжнародна конвенція ще не заборонила. А судячи по запаху – повинна.

– Знаєш, – продовжує чоловік, прикривши очі від задоволення, – коли я був маленьким, мене на літо до бабусі в село відправляли. І там такий же запах був, коли вона готувала.

Сідаю на даєту

Я розпливаюся в усмішці, а він продовжує:

– Вона поросяток  тримала і два рази в день їм ось таку бурду  варила… Один в один пахне, прямо ностальгія…

Я стою здивована, а він відкриває очі і захоплено говорить:

– А свині-то у неї, знаєш, які жирні виростали?

І регоче.

Ну от як жити?

Коментувати
Матеріали по темі
Загрузка...
Коментарі

На даний момент коментарів немає до матеріалу

Відправити коментар
Iм'я
E-mail
Повідомлення
Матеріали сайту доступні лише підписникам. Тисни лайк і підписуйся!
Меню

Розділи

Зворотній зв'язок